рефераты бесплатно
Рефераты бесплатно, курсовые, дипломы, научные работы, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, сочинения,рефераты литература, рефераты биология, рефераты медицина, рефераты право, большая бибилиотека рефератов, реферат бесплатно, рефераты авиация, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент и многое другое.
ENG
РУС
 
рефераты бесплатно
ВХОДрефераты бесплатно             Регистрация

Реферат: Система права і законодавства  

            - права;

            - обов’язки.

    1. Суб’єкти правовiдносин - це окремi iндивiди,  органiзацiї, об’єднання та соцiальнi спiльностi, якi у вiдповiдностi з нормами права виступають носiями суб’єктивних юридичних прав та обов’язкiв. Це загальне положення. Але в реальному життi не усi iндивiди та органiзацiї можуть бути суб’єктами правовiдносин, що пояснюється рiзними об’єктивними чинниками: фiзiологiчними, психологiчними, економiчними. Малолiтнi дiти, душевнохворi, органiзацiї, якi припинили своє iснування, фактично не можуть приймати участь у правовiдносинах: адже якщо немає суб’єкта права, то немає суб’єкта обов’язку, немає i самого обов’язку - не можна бути зобов’язаним вiдносно нiкого.

            Ступiнь участi суб’єктiв у правових вiдносинах визначається їх правоздатнiстю та дiєздатнiстю.

            Правоздатнiсть - це закрiплена в законодавствi здатнiсть суб’єкта мати юридичнi права та нести юридичнi обов’язки. Вона починається з моменту народження iндивiда та припиняється разом iз смертю. Правоздатнiсть не є природною здатнiстю особи, а породжується об’єктивним правом. В нiй концентруються тi юридичнi права та обов’язки, які може мати суб’єкт, однак це ще не означає, що вiн дiйсно має їх. Щоб стати реальним учасником правовiдносин, правоздатний суб’єкт повинен бути дiєздатним.

            Дiєздатнiстю називається визнана нормами об’єктивного права здатнiсть суб’єкта самостiйно своїми усвiдомленими дiями здiйснювати юридичнi права та обов’язки.

            Дiєздатнiсть подiляється на загальну та спецiальну. Загальна, наприклад, має вiдношення до всiх без винятку юридичних угод, спецiальна ж розповсюджується лише на їх суворо визначений вид.

            Внаслiдок iстотних причин правоздатнiсть та дiєздатнiсть не завжди збiгаються. Усi люди правоздатнi, однак не усi вони одночасно дiєздатнi. I, навпаки, усi дiєздатнi люди є правоздатними. Отже, правоздатнiсть - поняття бiльш широке, оскiльки розповсюджується на велике коло осiб. Вiдмiнностi у дiєздатностi окремих осiб закладенi вже у самiй природi людей та умовах їх життя.

            Змiст та обсяг дiєздатностi залежить вiд наступних чинникiв:

1. Вiд вiку правоздатного суб’єкта. Законодавство усiх країн визначає вiк цивiльного повнолiття, по досягненню котрого особа стає дiєздатною, тобто може своїми дiями у повному обсязi набувати майнових прав та створювати для себе цивiльнi обов’язки (цивiльна дiєздатнiсть). Подiбним чином законодавчо визначається вiк полiтичного повнолiття, з досягненням якого громадянин набуває полiтичних прав та  вiдповiднi обов’язки ( наприклад, має право вибирати та бути обраним до органiв державної влади). Зрештою, в усiх країнах встановлюється вiк шлюбного повнолiття, коли людина може брати шлюб та в повному обсязi здiйснювати шлюбно-сiмейнi права та обов’язки.

            В залежностi вiд вiку суб’єкта його дiєздатнiсть є повною чи обмеженою. Так, неповнолiтнi вiд п’ятнадцяти до вiсiмнадцяти рокiв вправi укладати угоди тiльки за згодою батькiв, усиновителiв або пiклувальникiв.

2. На дiєздатнiсть суб’єктiв має вплив стан їх здоров’я. Якщо внаслiдок душевної хвороби або недоумства громадянин втрачає здатнiсть розумiти значення своїх дiй та керувати ними, вiн може бути визнаний судом недiєздатним. Цивiльнi права та обов’язки таких осiб здiйснюють їх опiкуни. Вiдповiдно до закону обмежується дiєздатнiсть осiб, якi зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами.

3. На дiєздатнiсть  також в певнiй мiрi впливає родинний стан суб’єктiв. Це стосується перш за все шлюбно-сiмейних вiдносин. У цивiлiзованих країнах закон забороняє укладення шлюбу мiж родичами по прямiй висхiднiй i низхiднiй лiнiї, мiж повнорiдними i неповнорiдними братами й сестрами, а також мiж усиновителями i усиновленими.  У рядi країн забороняється знаходження на державнiй службi у однiй i тiй же установi подружжя, якщо один iз подружжя по службi пiдпорядковується iншому.

4. Наступним чинником, що впливає на змiст дiєздатностi є законослухнянiсть суб’єктiв. Особа, яка вчинила злочин, при вiдбуттi кримiнального покарання  в мiсцях, що обмежують його волю, не здатна реалiзувати ряд цивiльних, полiтичних та iнших прав та обов’язкiв, складаючих його правоздатнiсть.

5. Змiст дiєздатностi залежить i вiд релiгiйних переконань суб’єктiв. У правовiй державi, де проголошується та гарантується свобода вiросповiдання, вiруючi можуть з причини своїх релiгiйних переконань вiдмовитися вiд здiйснення ряду прав та обов’язкiв, якими вони надiленi як громадяни держави. Наприклад, у разi якщо виконання вiйськового обов’язку суперечить релiгiйним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замiнене альтернативною (невiйськовою) службою.

            Iндивiдами як  суб’єктами правовiдносин виступають громадяни держави, iноземнi громадяни (iноземцi) та особи без громадянства, якi знаходяться на територiї держави. Iндивiдуальний суб’єкт правовiдносин не фiзичне, а суто юридичне поняття. Суб’єкт правовiдносин не одне й те саме, що людина, - це тiльки одна його властивiсть, створена об’єктивним правом.

            Сукупнiсть усiх належних громадянину прав, свобод та обов’язкiв називається правовим статусом. Термiн “правовий статус” вживається для характеристики правового становища особи в цiлому, а термiни “правоздатнiсть та “дiєздатнiсть” вживаються стосовно до участi тих чи iнших осiб у правовiдносинах.

            Громадяни правової держави реально користуються усiєю повнотою прав, свобод та обов’язкiв, встановлених правовими законами. Iноземцi та особи без громадянства, як учасники правовiдносин, на територiї iншої держави за своїм правовим станом прирiвнюються до його власних громадян. Вони є повноправними учасниками майнових, фiнансових та багатьох iнших вiдносин. Їм гарантуються передбаченi законами держави права i свободи, у тому числi право звернення до суду чи iнших державних органiв для захисту особистих, майнових, сiмейних та iнших прав, що належать їм. Обмеження правоздатностi iноземцiв та осiб без громадянства стосується лише деяких, найбiльш специфiчних сторiн державного життя (наприклад, вони не можуть проходити службу в армiї iноземної держави, вибирати чи бути обраними до його владних органiв, займати певнi державнi посади та iнше).

            До органiзацiй, об’єднань та соцiальних спiльностей - колективних суб’єктiв правовiдносин - вiдносяться державнi, громадськi, приватнi органiзацiї,   держава в цiлому, народ, нацiя, адмiнiстративно-територiальнi одиницi, виборчi округи, трудовi колективи. На вiдмiну вiд iндивiдуальних суб’єктiв правоздатнiсть та дiєздатнiсть органiзацiй обмежується тими метою та завданнями, заради яких вони створюються та функцiонують. Дiяльнiсть рiзних органiзацiй визначається законами та їх власними статутами (положеннями), визнаними державною владою та не суперечать її правовим установленням. Не дивлячись на рiзноманiтнiсть цiєї дiяльностi, в цiлому вона направлена на задоволення загальних або iндивiдуальних iнтересiв людей як суб’єктiв правовiдносин.

            Права та обов’язки органiзацiй суворо та точно визначенi їх компетенцiєю, в межах якої i здiйснюється правоздатнiсть та дiєздатнiсть цих органiзацiй. Дiєздатнiсть органiзацiй безпосередньо виражається у дiях певних посадових осiб, представникiв, якi виступають вiд iменi органiзацiй.

            Серед суб’єктiв правовiдносин особливе мiсце займають юридичнi особи. Юридичними особами визнаються органiзацiї, якi мають вiдокремлене майно, можуть вiд свого iменi набувати майнових i особистих немайнових прав i нести обов’язки, бути позивачами i вiдповiдачами в судi, арбiтражi або в третейському судi. Юридичнi особи виступають перш за все суб’єктами майнових, цивiльно-правових вiдносин.

            В умовах ринкової економiки переважна бiльшiсть суб’єктiв органiзацiй є юридичними особами. Їх дiяльнiсть здiйснюється за загальними правовими принципами, однак мiж ними iснують i певнi вiдмiнностi. Юридичнi особи розрiзняються залежно вiд того, якi функцiї вони виконують - публiчнi або приватнi.

            Державнi органiзацiї та установи ( органи законодавчої та виконавчої влади, суд, мiлiцiя, державнi пiдприємства, органи мiсцевої влади та iншi), як правило, дбають про загальнi, публiчнi iнтереси. Це зумовлює їх велику стабiльнiсть, а також велику незалежнiсть вiд тих iндивiдуальних осiб, якi входять до складу юридичної особи. Iснування юридичної особи, яка має публiчно-правовий характер, не залежить вiд волi її членiв. Уряд не може припинити своє iснування як орган виконавчої влади, навiть коли всi члени кабiнету мiнiстрiв пiдуть у  вiдставку; державнi учбовi заклади не зникають, якщо їх керiвник iде на пенсiю; суд лишається органом правосуддя навiть у тому випадку, коли всi його члени вiдмовляться вiд своєї посади. Замiсть кабiнету мiнiстрiв, який пiшов у вiдставку буде сформовано новий кабiнет; учбовий заклад очолить новий керiвник; суд поповниться новим складом суддiв - саме таким чином такi органiзацiї продовжують функцiонувати як юридичнi особи i суб’єкти правовiдносин взагалi.

            Якщо ж юридична особа будує свою дiяльнiсть на приватно-правових засадах (комерцiйний банк, приватна фiрма або пiдприємство, акцiонерне товариство) воно дбає про приватнi iнтереси своїх членiв: засновникiв, акцiонерiв, пайовикiв - i, вiдповiдно може припинити своє iснування по волi цих осiб. Члени таких приватно-правових юридичних осiб є повними їх представниками: їх воля є у повному обсязi волею юридичної особи.

            Специфiчним суб’єктом правових вiдносин виступає сама держава. Вона є найважливiшим учасником державно-правових та адмiнiстративно-правових вiдносин. Здійснюючи боротьбу iз злочиннiстю, держава виступає суб’єктом кримiнально-правових вiдносин; будучи офiцiйним представником країни на мiжнароднiй аренi, держава є головним суб’єктом мiжнародно-правових вiдносин.

2. Об’єкти правовiдносин -  це те, на що вони впливають. Для з’ясування, на що саме впливають правовiдносини, спочатку необхiдно визначити об’єкт норм права. Правовi норми регулюють суспiльнi вiдносини. Об’єктом їх впливу є вольова поведiнка людей. Правовiдносини ж конкретизують загальнi права та обов’язки, передбаченi нормою права, стосовно до iндивiдуальних суб’єктiв. Отже, об’єктом правовiдносин є фактична поведiнка їх учасників. Вiдповiдно до змiсту суб’єктивного права та юридичного обов’язку учасники правовiдносин будують свою поведiнку.

            Поведiнка учасникiв правовiдносин завжди має суспiльне значення. Вона здiйснюється з метою задоволення рiзноманiтних законних iнтересiв суспiльства, держави, особи. Вступаючи у правовiдносини, суб’єкти задовольняють певнi матерiальнi, духовнi та iншi потреби (наприклад, придбають речi, користуються авторськими правами, правами винахiдника).

            Об’єктом правовiдносин виступає поведiнка людей, яка може бути рiзною за складом. У майнових правовiдносинах об’єктом є така поведiнка людей, яка направлена на задоволення певних життєвих благ.

            Не усi правовi вiдносини є майновими: суб’єктивнi юридичнi права та обов’язки виникають не завжди з приводу речей. У немайнових правовiдносинах об’єктом є саме фактична поведiнка їх учасникiв. Здiйснюючи тi чи iншi дiї, передбаченi нормами права, учасники правовiдносин тим самим задовольняють свої потреби. Тобто, юридичнi права та обов’язки, впливаючи на поведiнку учасникiв немайнових правовiдносин, досягають мети правового регулювання.

            Питання про об’єкт правовiдносин юридичною наукою розглядається неоднозначно. Доволi широке розповсюдження мало та має трактування об’єкту як сукупностi рiзноманiтних матерiальних та нематерiальних благ, якi знаходяться у сферi iнтересiв учасникiв правовiдносин.

            За такого пiдходу об’єкт правовiдносин знаходиться за межами юридичного змiсту правовiдносин, тобто поза суб’єктивними правами та обов’язками. Це тi явища (предмети) оточуючого нас свiту, на якi направленi суб’єктивнi права та обов’язки.

            Уявляється, що матерiальнi та нематерiальнi блага є метою, заради якої особи вступають у правовiдносини.  Завдання юриспруденцiї полягає у вивченнi дiй учасникiв правових вiдносин, а не речей та iнших благ, заради яких вони вступають у правовiдносини. Важливо встановити характер цих дiй, їх вiдповiднiсть юридичним правам та обов’язкам суб’єктiв. Якщо така вiдповiднiсть iснує, то одночасно досягається мета, яку ставили перед собою учасники правовiдносин. Речi, предмети матерiального свiту вивчають фiлософiя, соцiологiя, економiчна наука, виробнича практика. Теорiя права виявляє лише юридичнi властивостi речей, що знаходяться у сферi iнтересiв суб’єктiв правовідносин.

          3. Суб’єктивнi права - це надана та охороняєма державою можливiсть (свобода) суб’єкта правовiдносин за своїм розсудом задовольняти тi iнтереси, якi передбаченi об’єктивним правом. Право, що належить суб’єкту, називається суб’єктивним правом тому, що тiльки вiд волi суб’єкта залежить, як ним розпорядитися. Це можливiсть не довiльна, а правова, яка встановлює мiру дозволеної поведiнки.

            Суб’єктивне право проявляється у трьох рiзновидах:

1) у можливостi позитивної поведiнки власника суб’єктивного права з метою задоволення своїх iнтересiв;

2) суб’єктивне право виражається у можливостi власника суб’єктивного права вимагати певної поведiнки вiд зобов’язаних осiб з метою задоволення своїх законних iнтересiв;

3) суб’єктивне право включає у себе можливiсть власника суб’єктивного права звернутися до компетентних державних органiв за захистом своїх порушених прав.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6


© 2010.