рефераты бесплатно
Рефераты бесплатно, курсовые, дипломы, научные работы, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, сочинения,рефераты литература, рефераты биология, рефераты медицина, рефераты право, большая бибилиотека рефератов, реферат бесплатно, рефераты авиация, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент и многое другое.
ENG
РУС
 
рефераты бесплатно
ВХОДрефераты бесплатно             Регистрация

Взаємовідносини законодавчої та виконавчої гілок державної влади України  

Взаємовідносини законодавчої та виконавчої гілок державної влади України

ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВЗАЄМОВІДНОСИН ЗАКОНОДАВЧОЇ ТА ВИКОНАВЧОЇ ГІЛОК ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ

1.1 Теорія та історія взаємодії інститутів державної влади в Україні

1.2 Поняття державної влади та конституційне визначення її меж

1.3 Співвідношення законодавчої та виконавчої гілок державної влади в аспекті політичного режиму

РОЗДІЛ ІІ. ВЗАЄМОДІЯ ІНСТИТУТІВ ЗАКОНОДАВЧОЇ ТА ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

2.1 Характеристика інститутів законодавчої та виконавчої влади в Україні

2.2 Взаємодія інститутів державної влади як принцип конституційного ладу України

2.3 Оптимізація взаємодії інститутів законодавчої та виконавчої влади в Україні у рамках парламентсько-президентської форми правління

РОЗДІЛ ІІІ. ПОЛІТИЧНА РЕФОРМА І ЗМІНИ В ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ

3.1 Сучасна політична реформа як засіб подолання протистояння , між інститутами влади та зміцнення демократичних засад розвитку українського суспільства

3.2 Перерозподіл повноважень законодавчої та виконавчої влади

3.3. Проблема політичної реформи в Україні та її європейський вибір

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ


ВСТУП

В час коли Українська держава стала на шлях побудови незалежної, суверенної, демократичної держави виникає необхідність застосування принципу розподілу влад як одного з основних принципів демократичної держави. Значних зрушень зазнала Україна у цій сфері протягом невеликого, як для держави, відрізку часу.

Взаємодія інститутів державної влади забезпечує нормальне функціонування державного механізму в цілому, оскільки не дає можливості жодній з гілок влади узурпувати владні повноваження інших. Саме з цією метою засновники ідеї розподілу влад створили систему стримань та противаг. Для забезпечення дійсної незалежності однієї гілки влади від іншої потрібно, щоб кожна з них мала реальну можливість впливати на іншу. З допомогою розподілу влади правова держава організовується та діє правовими засобами.

Разом з тим принцип розподілу влади є не стільки жорстким розподілом функцій та компетенцій, скільки механізмом їх тісної взаємодії для вирішення проблем державотворення.

Взаємодія інститутів державної влади як принцип Конституційного ладу України є досить актуальною проблемою в наш час, оскільки наша держава лише починає розвивати такий інститут як інститут розподілу і взаємодії гілок державної влади, а отже і потребує якомога кращого вирішення нагальної проблеми.

Актуальність і ступінь дослідження. Корінна зміна основ політичного та економічного життя України, здобуття нею державної незалежності, демократичні перетворення, формування громадянського суспільства і побудова правової держави, однією з головних ознак якої є поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, обумовили необхідність теоретичного переосмислення уявлень про державу і право, про конституційне закріплення основ конституційного ладу, про владу взагалі та про державну владу зокрема, про поділ державної влади та про відносини різних її гілок між собою.

Фундаментальною правовою базою цих процесів стали прийняті Верховною Радою України основоположні політико-правові документи: Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 p.), Концепція нової Конституції України (19 червня 1991 р.), Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.), нова Конституція України (28 червня 1996 р.).

В українській конституційно-правовій науці суттєва увага приділяється проблемам організації і функціонування органів державної влади, взаємодії владних структур. Разом з тим стан цих розробок свідчить про те, що існує гостра необхідність у нових поглиблених дослідженнях зазначеної проблеми. Такого дослідження вимагає статус інститутів законодавчої, виконавчої і судової влади, їх місце в державно-правовому механізмі з точки зору теорії поділу влади, роль інститутів президентства, конституційної юстиції, інших державних органів у вирішенні проблеми державотворення, механізм їх відносин між собою. Необхідними умовами забезпечення нормального функціонування державних структур у режимі консенсусу є чітке правове регулювання цих відносин, створення єдиного внутрішньо узгодженого, стабільного законодавства, яке повинно базуватися на нормах Конституції України. Потребує вдосконалення конституційно-правовий механізм взаємовідносин різних гілок державної влади, який не лише забезпечуватиме реальний розподіл функцій та компетенції різних інститутів державної влади, а й сприятиме встановленню тісної взаємодії між ними.

Водночас сьогодні відсутня теорія взаємовідносин різних інститутів державної влади як самостійного інституту конституційного права, що існував би поряд з конституційно-правовим інститутом поділу державної влади в Україні. Немає спеціальних комплексних досліджень з цієї проблеми. До цього часу в основному розглядався державно-правовий статус кожної з гілок влади окремо. Це, насамперед, стосується аналізу правової природи і місця в державному механізмі органів законодавчої, виконавчої гілок державної влади та президента, що досліджують у своїх наукових працях українські вчені: І. Болясний, В. Копєйчиков, Л. Кривенко, В. Погорілко, В. Речицький, І. Салій, Ю. Тодика, О. Фрицький, М. Цвік, В. Шаповал, Ю. Шемшученко, В. Яворський, інші відомі правознавці. Однак в їх наукових розробках висвітлюється правовий статус окремих державних органів і не достатньо аналізується стан та механізми їх взаємовідносин. Останнім часом у юридичній літературі детально досліджується правова природа Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади, інститут президентства, їх роль і місце в системі державної влади. Разом з тим майже повністю поза увагою залишаються органи виконавчої влади, Конституційний Суд, Рахункова палата, інші державно-правові інституції, що відіграють істотну роль у забезпеченні оптимальних взаємовідносин та тісної взаємодії законодавчої і виконавчої гілок державної влади. В зв'язку з цим в українській науці виникає об'єктивна необхідність вивчення цих інституцій, дослідження їх місця і ролі в системі органів державної влади з метою розробки механізму оптимального співвідношення та взаємодії всіх владних структур. У роботі аналізуються основи і механізм взаємовідносин інститутів законодавчої та виконавчої влади в Україні. Ця наукова проблема ще не стала предметом ретельного дослідження, що свідчить про її наукову та практичну значущість, актуальність і перспективність.

Мета і основні завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування необхідності вдосконалення статусу органів законодавчої і виконавчої гілок державної влади в Україні та забезпечення їх тісної взаємодії; обґрунтування існування конституційного принципу взаємодії владних структур у демократичній, правовій державі; теоретичне осмислення принципу поділу влади і взаємодії владних структур і на цій основі вирішення ряду теоретичних і практичних проблем організації державної влади в Україні.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються в процесі взаємовідносин інститутів законодавчої і виконавчої влади в Україні.

Предметом дослідження є конституційно-правовий механізм взаємовідносин законодавчої і виконавчої гілок державної влади в Україні.

Теоретична і практична основа дослідження ґрунтується на працях і висновках юристів - теоретиків у галузі конституційного права, а також на літературних джерелах з філософії, соціології, політології.

Робота в основному має характер теоретичного дослідження, емпіричну базу якого складає аналіз практики взаємовідносин Верховної Ради, Кабінету Міністрів та Президента України.

Методологічна основа. Дослідження державної влади, механізму її реалізації, проблем взаємовідносин законодавчої і виконавчої влади неможливе без розкриття суті цих державно-правових інститутів та аналізу їх розвитку. Саме це і визначило методологічну основу дослідження. В процесі роботи використовувався діалектичний метод, сучасні методи пізнання, засновані на філософії загальнолюдських цінностей. Із спеціальних методів дослідження в роботі застосовані історико-правовий, порівняльно-правовий, формально-логічний, системно-структурний і структурно-функціональний, статистичний, метод моделювання, прогнозування та інші.

Нормативну базу роботи складають Конституція України, чинні нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, що регламентують правовий статус, форми та методи взаємовідносин органів законодавчої і виконавчої гілок державної влади в Україні.

Наукове і практичне значення роботи полягає в тому, що вона доводить необхідність забезпечення взаємодії різних гілок державної влади.

Структурно робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури.

У першому розділі розглядаються теоретичні основи взаємовідносин законодавчої та виконавчої гілок державної влади. У другому – взаємодія інститутів законодавчої та виконавчої влади в Україні, а в третьому - перерозподіл повноважень інститутів державної влади у світі політичної реформи.


РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВЗАЄМОВІДНОСИН ЗАКОНОДАВЧОЇ ТА ВИКОНАВЧОЇ ГІЛОК ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ

1.1 Теорія та історія взаємодії інститутів державної влади

Теорія розподілу влад зародилась у Франції в середині XVIII століття і була пов'язана, передусім з боротьбою буржуазії проти феодального абсолютизму, боротьбою з системою, що гальмувала розвиток суспільства і держави.

Дж. Локк розвиває компромісну теорію розподілу влад на законодавчу, виконавчу і судову, діючи ізольовано одна від одної. Монтеск’є був впевнений, що, якщо монарх буде управляти не втручаючись в судові функції, а законодавчі органи будуть видавати тільки закони, але не управляти країною, всі основні прошарки феодального суспільства будуть задоволені, зокрема буржуазія перестане бути ворогом аристократичної знаті. В цьому питанні Монтеск’є подібно до Дж. Локка орієнтувався на так звану Славну революцію 1688-1689 рр. в Англії, заснованому на класовому компромісі між буржуазією і феодально-аристократичною владою. Про такий компроміс мріяв Монтеск’є і для Франції. Сама по собі теорія розподілу влад відігравала в часи Монтеск’є відому прогресивну роль, тому що в якійсь мірі обмежувала судову і законодавчу владу монарха. Але по суті вона страждала корінним недоліком, так як фактично вела до знищення єдності державної влади, робила виконавчу владу незалежною від законодавчих органів і по суті справи безконтрольною, а законодавчі органи перетворювала в заклади, які могли видавати закони але не мали права слідкувати за їх виконанням. Між окремими владами виникали конфлікти. Теорія розподілу влад типовий зразок компромісу французького просвітителя.

Пізніше теорія розподілу влад отримала сильний практичний і теоретичний розвиток. Передусім, необхідно згадати Ж.-Ж. Руссо. На відміну від Монтеск'є, Руссо вважав, що законодавча, виконавча і судова влади - особі прояви єдиної влади народу . Після цього тезис про єдність влади використовувався різними силами. Точка зору Руссо відповідала потребам часу і революційним процесам у Франції кінця XVIII століття. Якщо Монтеск'є намагався знайти компроміс, то Руссо обґрунтовував необхідність боротьби з феодалізмом. Як погляди Монтеск’є, так і погляди Руссо знайшли своє найбільш повне і послідовне відображення в Конституції США 1787 року. Преамбула до цього документу гласить: "Ми, народ Сполучених Штатів..." , відображаючи тим самим те, що народ є єдиним джерелом влади. Поряд з цим, в Конституції США проводиться досить чіткий організаційно правовий розподіл влад. Також в цьому документі знайшла своє відображення система "стримань і противаг": були передбачені процедура імпічменту, і вето президента, і багато інших інститутів, які є складовою частиною сучасного права.

Поява нової концепції була пов'язана з іменем Шарля Монтеск'є, людини, відомої не лише в якості прогресивного теоретика, але і як досвідченого практика державно-правової діяльності, який розуміє неефективність функціонування державних органів. В своїй фундаментальній праці "Про дух законів" (1748г.) Монтеск'є виклав результати довготривалого дослідження політико-правових встановлень декількох держав і прийшов до висновку, що "свобода можлива при будь-якій формі правління, якщо в державі владарює право, гарантує дотримання законності через розподіл влад на законодавчу, виконавчу і судову, які взаємно стримують один одного".(3, с.15 ) В XIII главі 5-ої книги “Про дух законів” Монтеск’є порівнює деспотичне правління з звичаями дикунів Луізіани, котрі, бажаючи дістати з дерева плід, зрубують дерево під самий корінь. Так діє і деспотичне правління, само підрубуючи крону, на котрій воно тримається.

Як видно, ціль теорії - створення безпеки громадян от зловживання влад, забезпечення політичних прав і свобод.

Звичайно, що теорія розподілу влад виникла не на порожньому місці, вона була логічним продовженням розвитку політико-правових ідей, що виникли в XVII столітті в Англії, теорія розподілу влад стала частиною теорії правової держави.

Розглянемо конкретніше основні положення теорії розподілу влад (за Монтеск'є). По-перше, існує три гілки влади: законодавча, виконавча і судова, які повинні бути розділені між різними державними органами. Якщо ж в руках одного органа сконцентрується влада, різна за своїм змістом, то з'явиться можливість для зловживання цією владою, а відповідно, права і свободи громадян будуть порушуватись. Кожна гілка влади здійснює певні функції держави. Основне призначення законодавчої влади - "виявити право і сформулювати його у вигляді законів, які б були загальнообов'язковими. Виконавча влада у вільній державі призначена для виконання законів, що встановлюються законодавчою владою. Задача суддів в тому, щоб рішення і вироки завжди були лише точним застосуванням закону.”(3, с.30)

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11


© 2010.